Виховна робота

План проведення

тижня української писемності та мови

з 09.11 по 16.11 2017р.

№	Тема заходу	Клас	Дата	Хто відповідає
1	Відкриття тижня. Участь у Всеукраїнському радіодиктанті національної єдності.	5-9	09.11	Семен О. С. Марків Б. Г. Царик М. Б.
2	Проведення виховних годин: «9        листопада – День української писемності та мови» «Рідна мова, солов’їна» «Мово моя калинова» «Допоки є Шевченка мова, то доти Україна є» «Мова – це нація, спільність і час» «Найперше було Слово…»	1 3 5 6 7 8-9	10.11 10.11 10.11 10.11 10.11 10.11	Мельник Л. Б. Сірко Г. М. Смичок Н. Б. Кузик І. І. Читавка О. М. Царик М. Б.
3.	Презентація проектів: «Слово про мову» «Відомі люди про мову» «Витоки писемності» «Кирило і Мефодій – два брати солунські» «9 листопада – День пам’яті преподобного Нестора Літописця»	5 6 7 8 9	13.11 13.11 13.11 13.11 13.11	Семен О. С. Марків Б. Г. Царик М. Б.
4.	Експрес-пошук «Найкращий знавець рідного слова»	5-9	14.11	Семен О. С. Марків Б. Г. Царик М. Б.
5.	Проведення І етапу Міжнародного мовно-літературного конкурсу  ім. Тараса Шевченка серед учнівської та студентської молоді. Підведення підсумків тижня.	5-9	16.11	Семен О. С. Марків Б. Г. Царик М. Б.

Святкова лінійка до Дня вчителя 2017

О слово рідне, що без тебе я?

(проект)

Як же нам жити на рідній землі,

щоб люди довіку щасливі були,

щоб мова народу в повазі була,

від роду до роду між нами була.

Мета. Формувати розуміння того, що українська мова – наш скарб, без якого не може існувати народ, ні Україна, як держава;

- ставлення до рідної мови, як до національної цінності;

- переконаність у нетлінності духовних скарбів народу.

Розширити і поглибити знання учнів про історичну долю української писемності і мови; знання про красу і багатство української мови.

Сприяти усвідомленню учнівської молоддю своєї етнічної належності.

Зміцнювати моральне, духовне, громадянське, патріотичне виховання.

Виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого , українського, бажання розмовляти українською мовою; розуміння причетності до всіх подій, що відбуваються в Україні.

Свято відбувається в актовій залі. Приміщення прикрашене рушниками, кетягами калини, портретами українських письменників. Угорі прилаштовується великий плакат із назвою свята . На видному місці , бажано на підвищенні,стоїть стіл,накритий темним сукном,на ньому годинник, купка книг, старовинна застольна лампа, підставка для ручок, у якій гусячі пера.

Вислови про мову
Р. Гамзатов: «І якщо завтра моя мова згине, уже сьогодні вмерти ладен я.»

Л. Костенко: «Нації не вмирають від інфаркту, спершу забирає мову.»

В. Вихрущ: «Допоки є Шевченка мова, то доти Україна є.»

Нас далеко чути, нас далеко видно,

Дмуть вітри історії в наші паруси.

Розвивайся й далі, мово наша рідна,

І про нас нащадкам вісточку неси.

ПРОЛОГ

1. Рідне слово! Скільки в ньому чарівних звуків, животворного трепету і вогню… У кожному слові найтонші відтінки почуттів і переживань, у кожному – свій аромат.

Рідна мова! Вона неповторна, співуча, бо увібрала в себе шум смерек, гомін пшениці і хвиль, запах квітів і трав. Переткана червоною калиною, хрещатим барвінком, вишневим цвітом, запашною рутою-м’ятою, вона здатна творити дива. Бо хоч слово вмирало з голоду, переслідувалось і заборонялось, але вистояло. Вистояло і відродилося, «воно знову оживає і сміється знову», хвилює найтонші струни людського серця.


(Звучить музика)

2. І йшли віки, і були українці…

І сотворилось слово українське…

І сталося так, -

як сказало собі слово, по-свойому.

І благословилося…

І прилетіли птиці…

І вродилася калина…

І було солодко, і було гірко.

І сталося все називатися:

і земля,

і матір,

і вітчизна

по-вкраїнському! /Степан Сапеляк/

3. Україно! Ти моя колиска,

Ти моє серце і душа,

Мій біль і радість, смуток і надія

І прадідів моя земля,

Полита кров’ю, висушена болем,

Ти в муках до незалежности ішла.

4. З-поміж усіх країн, що є на світі,

Найчарівніша й наймиліша – ти.

Люблю твої пісні, дзвінкі і ніжні,

І вишиванки дивовижної краси.

5. Красивий, щедрий, рідний край

І мова наша – солов’їна.

Люби, шануй, оберігай

Усе, що зветься Україна.

6. Рідна мово материнська,

Ти – душа мого народу.

Будь від роду і до роду,

Рідна мово українська.

7. Я глухоти не зможу перенести,

Бо не вкладе ніхто в печальні жести

Шум Черемоша, співи солов’я.

Дивитися на радості й обнови

Та материнської не чути мови –

Ото б була загибель – смерть моя.

Це моя земля…





8. Добрий день вам, добрі люди!

Хай вам щастя – доля буде,

Не на день і не на рік,

А на довгий-довгий вік.

9. Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром!

10.Шановні гості, вітаємо вас у нашій господі, запрошуємо на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято вшанування рідної мови.

Пісня «Зеленеє жито, зелене».


І. МОВА – ЦЕ ДУША НАРОДУ.

11. Першим до нас приходить слово… З колисковою материнською піснею, тихою казкою, доброю ласкою… «Мама, тато, баба, льоля, киця», - лепече дитина. Які дивні перші двоскладові слова! Дитина спинається, пізнає, як день, десятки нових слів, звучних і красивих: сонечко, квітка, вода, трава. З кожним словом світ ширшає, розкриває свої принадні обрії.

12. Світ – мов казка. І пізнаємо його за допомогою слова… При допомозі слова відкриваємо таємничість і складність інших наук, отже, словесність – початок усіх наук. Вона – джерело усіх наук. Вона – джерело, звідки починається струмок, який ширшає, набирає сили і розливається могутньою рікою.

Адже, слово до слова – зложиться мова. /За І. Цюпою/


13. О слово рідне!

Пращура молитво,

Громи Перуна, Велеса поля,

Софія Київська – творіння Ярослава –

Слов’яномовна праведна земля.


14. В мені, в тобі Бояна віщим співом

Воно живе, здолавши тьму віків,

Воно Мстиславича Романа голос

І ратний клич Данилових полків.

15. О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт,

І гул віків, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт.

16. О слово рідне! Мудре і прадавнє,

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось – ні!

17. О слово рідне! Подарунок мами

І пісня ніжна, і розрада нам!

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам.

18. Мова - це душа народу.

У сповиточку рідну мову ти дитиною почув від матері, за нею – перші слова ласки промовляв. Ті слова наповнені почуттями, мов квітки нектаром.

Чи помітив ти, що з кожним днем усе життя твоє стає дедалі тісніше пов’язане з мовою?

19. Адже скільки себе пам’ятаєш, ти завжди вмів розмовляти. Все, що ти знаєш і про що дізнаєшся, принесла тобі мова. Приказка «Вік живи – вік учись» поширена і на мову: її пізнання не закінчується ніколи.

20. Українська мова ввібрала в себе все найкраще, найніжніше, найвеличніше, найблагородніше, найпоетичніше і найболючіше: перший голос немовляти, яким воно сповістило про свою появу на світ, і останній розпачливий зойк прощання людини з білим світом.

21. Бо українська дивомова –

похідний марш і колискова,

і жайвір під травневим сонцем,

щедрівка в батька під віконцем,

гірських потоків дзюркотання,

і соловейкове лящання,

і шелест жита і пшениці,

в ній ритм дощу і громовиці.

22. У нашій українській мові

живе освідчення в любові,

І люта ненависть до ката,

погорда й гнів до ренегата,

Поезія степів і моря,

жага незвіданих просторів,

Державний Гімн і спів молитви,

і гук війни і скрегіт битви.

23. В ній – наша доля в зло закута,

і клич Дніпрового могуття,

і духу нашого твердиня,

краси скарбниця і святиня,

що працю осява й дозвілля

у свята наші і весілля,

сторожева непохитна вежа,

і єдність нашого безмежжя. /Михайло Івасюк/

/Звучить пісня «Україна» Т. Петриненка/

24. Поезія звучить. То, мабуть, серця струни,

То цвіт весніє, непорочний, юний,

То жебонить джерельце чисте-чисте,

То квіти ронять росяне намисто,

Звучить поезія, за словом сяє слово –

моя кохана українська мова.



25. Сама собою річка ця тече,

Маленька річечка, вузенька, як долоня,

Ця річечка – Дніпра тихенька синя доня,

Маленька донечка без імені іще.

Вона тече в городі в нас під кленом.

І наша хата пахне їй борщем.

Цвіте над нею небо здоровенне

Солодкими хмаринами з дощем.

Ця річечка тече для клена і для мене,

Її й тоді я бачу, коли сплю.

Я річечку оцю в городі, в нас під кленом,

Як тата й маму і як мед люблю. /М. Вінграновський/

26. Ліс зеленіє гарним віттям

Ліс. Ліс. Ліс.

Зацвіта яскравим віттям.

Ліс. Ліс. Ліс.

Заспіває він пташками

Ліс. Ліс. Ліс.

Хай мелодія лунає:

Ліс. Ліс. Ліс.

27. В ясновельможному тумані,

Де під березою бугор,

Де при всій – усій своїй осанні

Милувався мухомор.

І стала глибша і свіжіша

Качачо-гусяча ріка,

Ожина стала ще ожіша,

Горіх, так той свого горішня

Вже ж натрусив – земля в дірках!

І раптом запалахкотіли

Раптовим золотом гаї,

Заоглядались, поніміли,

Мов не тутешні, не свої.

Бо в золотій жовтневій рані,

Де під березою бугор,

В ясновельможному тумані

Коронувався мухомор. /М. Вінграновський/

28. Люблю весну, та хто її не любить,

Коли життя цвіте, як пишний сад.

І мов у сні шепочуть листя губи,

І квіти шлють солодкий аромат. /В. Сосюра/

29. Десь там осінь за горами

І, не мов громи,

Б’є об землю копитами

Білий кінь зими.

І, неначе моря хвилі,

Сніг, і сніг, і сніг…

Чеше вітер коси білі,

Розплітає їх… / В. Сосюра/



30. Снігу, снігу сиплеться довкола

І садів травнева білизна.

Тільки плаче на морозі гола

Під холодним вітром бузина. /В. Симоненко



31. Ти постаєш в ясній обнові,

як пісня, линеш, рідне слово.

Ти наше диво калинове,

Кохана материнська мово! /Д. Білоус/

32. Послухай, як струмок дзвенить,

Як гомонить ліщина.

З тобою всюди кожну мить

Говорить Україна. /П. Осадчук/

33. Слова я чую барвінкові

І серце щемно завмира

Так, ніби сонце у струмкові

Сміється спалахом тепла,

Того освітленого дива,

Яке у рідній мові є –

Душа вогненна і правдива,

Що первоцвітом виграє.

34. Барвінку, зимолюбку, всезелен,

З-під снігу соки п’єш землі жадливо.

Ти на землі цвітеш, як гобелен,

Як наша мова – незбагненне диво.

Скажіть, чому це повинно так бути?

Щоб стілько зела і барвистих суцвіть –

І раптом не стало барвінку чи рути, -

Чому це повинно так бути, скажіть?



Пісня «Рідна мова» сл. Г. Вієру, муз. П. Дворського.



35. Голос предків вчувається часто

В ніжнім пшеничних колось,

Зичуть нам вони теплого щастя,

Щоб нам радісно в світі жилось.

Щоб молилися жито й тополі,

Днині й хаті, Дніпру й ручаю,

Неньці й батькові, Богу і долі,

Що живемо у райськім краю.





ІІ «ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ…»

Звучить запис пісні Т Шевченка «Думи мої» ( притишино, можливе живе виконання меморандумом, на фоні музики).

36. Уже достигли полуниці,

Вечірню росу трави п’ють.

І в ароматі медуниці

Хрущі шевченківські гудуть.

Нема співця, о ні, він з нами,

Його пісні, його любов.

Його це місяць над садами

У сяйві тихому зійшов.

І все, здається, я клянуся,

Крізь сяйво місяця бліде

До мене рідний, добровусий

Тарас Григорович іде…

37. «Микито, рідний мій брате! Будь ласкав, не пиши до мене так, як я пишу до тебе… Нехай же я хоч через папір почую рідне слово… Ще раз прошу, напиши мені по-нашому, будь ласкав, а не по московському. Твій рідний брат Тарас Шевченко.»

38. Невидимий він – та дума співає сама.

Ця дума говорить про наше буденне життя.

Ця дума зупинить і в очі загляне, спитає…

І ти поволі прикриєш повіки сліпі…





39. Немає поваги серед світової спільноти той народ, який не вміє відстоювати свою свободу. І не має поваги серед людей та людина, яка не поважає сама себе. А що означає поважати себе? Це найперше бути самим собою.

40. Ти зрікся мови рідної. Тобі

Твоя земля родити перестане,

Зелена гілка в лузі на вербі

Від доторку твого зів’яне!

41. Якщо ти українець, то будь українцем і носи це ім’я з гідністю, самоповагою та гордістю. Але гордість і самозакоханість – різні речі. Треба володіти тим скарбом, яким ти маєш право гордитися і за який тебе шануватимуть інші.

42. Ти зрікся мови рідної. Твій дух

На милицях жадає танцювати,

Від ласк твоїх закам’яніє друг

І посивіє рідна мати!

43. «Нещасна, неправедна людина, що добровільно і легко зрікається рідної мови; щаслива, праведна людина, що в радості і горі будує слово своєї землі». /Б. Харчук/

44. Ти зрікся мови. Віки

Ти йтимеш темний, як сльота осіння.

Від погляду твого й зірки

Обернуться в сліпе каміння.

45. «Нещасні, прокляті батько і мати, що породжують перевертнів; щасливий, непереможний народ, що породжує захисників і оборонців.» /Б. Харчук/

46. Ти зрікся мови рідної. Ганьба

Тебе зустріне на шляху вузькому…

Впаде на тебе, наче сніг, журба –

Її не понесеш нікому.



47. Вивчив ти мову іншого народу – честь тобі!



48. Ти зрікся мови рідної. Нема

Тепер у тебе роду, ні народу.

Чужинця шани ждатимеш дарма –

В твій слід він кине сміх-погорду. /Д. Павличко/

49. Вивчив дві мови – подвійна честь!

50. «Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина», - як мудро сказано. Але якщо ти при цьому не відірвався від кореня, з якого виріс, не втратив першооснови, не забув, не зрікся, а ще більше, досконаліше вивчив, глибше полюбив, усвідомив своє, рідне материнське. Якщо тобі властива національна самосвідомість, тоді ти людина, гідна поваги.

51. «Справжня любов до своєї країни немислима без любові до своєї мови. Людина, байдужа до своєї рідної мови – дикун. Вона шкідлива самою своєю суттю, тому, що її байдужість до мови пояснюється цілковитою байдужістю до минулого, сучасного та майбутнього свого народу». /К. Паустовський/

52. Кобзар – літописець. Усе перекаже вікам

Грядущим. Усе він почує, побачить!

І мисль ненароджену,

І підлий задавлений страх…

За шкуру…

53. Неправда – не горе,

А горе – прийняти неправду,

І жити спокійно,

І дихати гноєм, і так

Вростати в олжу,

що не чути її

І не знати.

Ні, не знали і знали.

На кожнім – проявлено карб…

54. …Ось тут, поміж нас, Кобзар невидющий, невидимий… Все бачить і чує. А що він Співає про нас?



«Молодим землякам моїм – не вельми дружнєє посланіє»

55. Поспішаю до отчого дому…

Тільки краще б отак не летів, -

Стало гірше за батьківську мову

І за мову російських братів.

Заболіло мені, як від рани,

І така мене туга взяла,

Ледь в автобус ввалились «кияни» -

Учорашнє школярство з села.

Ледь зайшла поміж нами розмова

Про звичайне, буденне, земне…

Замашним батогом по живому

Та говірка шмагала мене.

56. Десять літ же до школи ходило,

А книжки – так і нині чита…

А яке бур’янище вродило,

Там, де сіялась мова свята!

В’януть вуха – не та, і не інша -

Щось таке вже спотворене вкрай!

Це ж говорить… А як воно пише?..

А як думає чорт забирай?

Хоч ізнову – до першого класу,

Хоч ізнову – за парту шкільну…

Йде той суржик проклятий «у масу»,

Як у хліб – гіркота полину…



57. Мово ненина, батьківська мово,

Багатюща, містка і дзвінка.

І не просто вже біль, а образа

Мому серцю не раз допіка,

Як почую оце несусвітнє

Покалічене «слово новітнє»

З «лексикону» моїх земляків,

Коли їду в село до батьків.

І лягає смуток тягарем на плечі,

Бо ростуть, як покруч, дочки і сини. /М. Карпенко/

Пісня «Блудні сини». Слова Г. Канич, музика В. Камінського

58. На жаль, це ганебна хвороба – манкуртизм – втрата історичної пам’яті , генетичного родового коду – властива багатьом нашим співвітчизникам. Це наслідок довгої, впертої і жорстокої (аж до винищення мільйонів)русифікації протягом трьох з половиною століть.

59. Свідома частина українців хоче повернути з небуття, відтворити свою рідну мову. Ці світлі люди пропагують національну ідею так само завзято, як пропагує її француз, який любить Францію і рідну мову, як пропагує італієць, який любить Італію та італійську мову. Для китайця найкраща китайська мова його батьків.



60. Колись збирався рід в одну годину,

Що мав з пожитків, викладав на стіл,

І кликав духів - предків на гостину.

Просив ділити лихо з ним навпіл.

61. І предки, і живі, були єдині

І лихоліття, і погожі дні,

І пошанівок був лиш в тій людині,

Де не змовкали предківські пісні.

62. Пісне! Велична рідна пісне!

В тобі є все: і древня наша слава,

Володимирів хист і мудрість Ярослава,

І Богдана вольність, і Богуна відвага,

І Дорошенків ум, і хитрощі Мазепи,

І гомін гір, і блиски зір,

І шум лісів, і розговори степу.

63. Добрі люди кажуть, що українець співає цілий рік і цілий вік. Так нам від Бога дано і в тому сила українського народу.

64. Коли до мовчання твого прихилюся

І стане густим воно раптом, хоч край,

І душу мою відіб’є , наче люстро.

Я тихо тебе попрошу: «Заспівай».

Так просто і тихо тектиме твій голос,

Мов стежка додому, як струмінь з глибин.

І ніжно прониже тепло мене: годі

Пророчити пісні народній загин.

Звучить народна пісня «Ой джигуне, джигуне»

65. Було заборонено мову, письмо, щепили до нашої культури те, що їй зроду невластиве. Але нація збереглася. І чи не завдяки тому півмільйонному пісенному вінкові, котрим заквітчана Україна, єдина у світі держава, яка має току багату пісенну спадщину.

66. Слова в нашій мові, як ліки

Слова в нашій мові, як рани

Буває, слова вибухають,

Як грізні вулкани.

67. Слова в нашій мові ласкаві,

Подібні ранковій веселці.

Бувають слова величаві,

Що сіють надії на серці.

68. Люблю я слова-громовиці,

Що б’ють точно в ціль, як ракети,

Вагомі, як зерна пшениці,

Пахучі, як квітів букети.

69.І справді, хто ми без своєї мови:

Народ чи плем’я, вільні чи раби,

Живем в будинках, чи в печерах, може,

Вживаєм хліб, а чи якісь боби?!

Забули ми, забули свою мову,

Забули предків мову чарівну.

70. Отож тепер давайте її знову

Відродим, юначе, сонячну весну.

Відродим мову Лесі Українки,

Шевченка – сила вільного Дніпра,

Щоб її тендітна пісня солов’їна

Звучала й квітла на увесь наш край.

71. Можливо ж ти – праправнук запорожця.

Він честь зберіг змагаючись зі злом.

А ти сьогодні топчеш найдорожче

І звеш себе принизливо «хохлом».

Знайди себе у пам’яті і слові,

На тебе нині, дивляться віки.

І поклонись своєму роду, мові,

72. Ви – покоління незалежної держави, яка відроджується. Ви хочете, щоб вас поважали у світі, як поважають представників європейських націй. Тож оголосіть війну манкуртизм, займіться самовихованням і почніть з очищення своєї мови

73. Не одцурайся мови, синку,

У тебе іншої нема.

Ти плоть і дух – одне – єдине,

Зі словом батьківським – людина,

Без нього - просто плоть німа.

Без мови в світі нас нема.

74. І навіть там, де не цвіте калина,

Де слово зневажається моє.

Я знаю: є на світі Україна,

Бо рідна мова й рідна пісня є.

75. О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх

Дітьми безпам’ятно забутий!



76. Не одцурайся своєї мови

Ні в тихі дні, ні в дні зимові,

Ні в дні підступно мовчазні,

Коли ти стоїш на крутизні

77. О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним. /Олександр Олесь/



78. Мені казав один ханжа,

Що наша мова геть відстала,

Що краще б личила мені чужа,

Немов до хліба – кусень сала,

Що весь мій поетичний план

Спиниться може на підході,

Що я – останній з могікан,

Що наша мова вже не в моді.

79. Гей, проповіднику! Стривай!

Твої слова – старенька ряса.

Я не піду в твій тихий рай.

Я – син великого Тараса.

Як Прометей не вмер від ран,

Не вмре і мова – гарна зроду.

Я – не останній з могікан,

Я – син великого народу!

Пісня «Мово рідна, живи в ріднім домі».



ЕПІЛОГ

80. Нова доба стира сліди карбовані

Старих культур на вежах і на банях.

На вулиці – дівчата розмальовані,

Широкоплечі, в чоловічих штанях…

…………….

А в храмі пусто. Над книжками схилені

Лише самотні дві чи три бабусі.

81. Суть цього співставлення полягає в протилежності світоглядних розмежувань: з одного боку – вулиця, де в моторошних корчах народжуються і вмирають короткоживучі ідеї, моди, стилі, де мораль втрачає всі свої основні стійкості й хитається між злими намірами і «поточною практикою», з другого боку – опустілі храми. Де в повільному скапуванні воску зі свічок символічно карбується спокійний ритм вічності.

82. Припадімо спраглими устами до цілющого джерела – рідної мови! Відчуймо неосяжну душу народу, смуток, бо не вистачить життя, щоб переплисти мовний океан. Рідне слово – це Вічність, Правда, Добро і Краса нашого народу! Шлях добра краси й величі пролягає через Слово:

83. Тож станьмо перед Богом на коліна,

Схилімо в шані голови свої,

Щоб наша мова рідна, солов’їна,

Цвіла, як весняні гаї.

84. Свято наше закінчується, а життя йде далі…



Пісня «Господи, помилуй нас».